Вінниччина. У цьому слові для кожного з нас злилися століття мужності і звитяги, віки з козацькою шаблею в          руках і селянським плугом у натомлених долонях. У цьому слові вчувається стогін тисяч наших співвітчизників,          закинутих недолею на невільницькі торжища Європи і Азії, на турецькі галери і в колимські в'язниці. Зі слізьми на очах          і мукою на вустах переходила ти з епохи в епоху, земле моя плодюча і грозовійна. Та не було і немає такої зловісної          сили, яка змогла б висушити джерела твоєї життєдайності і замулити серце твоєї любові. На чорному хлібі історії          виростають онуки Богуна і Залізняка, щоб розпочати літопис третього тисячоліття.
                  Рідна земле! Любимо тебе у весняному цвіті, коли в кожній вишневій пелюсточці золотіє бджола, а світ пахне          медами і сповнюється молодою жагою.
                  Проліскова і чебрецева стороно, гарна ти і в пору червневого колосіння, соняшникового раювання, бджолиного          медоносу, гречкового спадострастя, вересневого сонцезгусту. Ідеш просторами твоїми, посмугованими синіми биндами          річок у кучерявих вербах, вишитими блакиттю волошок і яскравістю маків, заколисаними жайвориним співом і          голубиним легкокрилом. І не знаходиш слів у багатій-пребагатій мові, щоб означити словом точним і всеосяжним          кожну твою галузку, кожну росину твою, що срібною короною княгині вінчає травинку, перетворює звичайну гілочку у          діамантову розкіш. Не народився ще той геніальний митець, котрий міг би передати барви твоєї осені, моя земле-         хлібородице! Пагорби твої золотаво-червонясті, розшиті дорогими хутрами трав, сади гнуться під бурштиновими          грушами і сизоокими сливами, медовими згустками аличі і сонцесяйними яблуками, в яких видзвонюють,          просвічуються зеренечка.
                  І зима на твоїх просторах незрівнянна - соболино-пухнаста, ялиново-срібляста, як різдвяна заметіль. Не передати          ані словами, ані фарбами, ані найніжнішою музикою дивовижжя твоєї природи і духовне багатство людей, Вінниччино,          краю тихоплинного Богу і бурхливого, вируючого Дністра. Тож хай святиться ім'я твоє, хай збудуться сподівання людей          твоїх, хай минуть труднощі і невдачі, а примножаться успіхи і здобутки, щоб безсмертним був рід твій, земле-легендо,          земле-житнице, земле-мадонно з пшеничним німбом над головою і дитям на руках.